«Робота зі здібними та обдарованими дітьми на уроках основ здоров’я та в позаурочний час»

У національній доктрині розвитку освіти ставиться завдання постійного оновлення змісту освіти та навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей учнів, зростання їхньої самостійності й творчої активності, що має зміцнити демократичні основи громадянського суспільства та прискорити його розвиток. Перед учителями постало завдання формувати й зміцнювати в школярів внутрішні джерела мотивації не тільки щодо навчальної діяльності, але й до саморозвитку своїх інтелектуальних, творчих здібностей, а також їх успішної соціалізації. Сьогодні вкрай необхідно створювати ситуації успіху, розвивати творчу, пошукову, дослідницьку активність та навички колективно злагоджених дій.

Перетворення, які відбулися у вітчизняній системі освіти за останнє десятиліття, її переорієнтація на гуманістичні, індивідуально орієнтовані та розвивальні освітні технології змінили ставлення до учнів з неординарнами здібностями. З’явилися освітні установи, навчальні й соціальні програми, громадські організації та фонди, головною метою яких є виховання унікальної цілісної творчої особистості, здатної на свідомий і відповідальний вибір за різних життєвих обставин.   

Особистісно-орієнтований підхід як й інші педагогічні технології створює умови для розкриття і реалізації таланту та здібностей кожного учня. Під особистісним підходом ми розуміємо індивідуальний підхід до кожного вихованця, що допомагає йому в усвідомленні самого себе, у виявленні можливостей, що стимулюють становлення учня як особистості, його самоствердження, його самореалізацію.

 Здібності дитини залежать від її психолого - фізіологічних  особливостей, соціального оточення, сім’ї та школи. Вроджені задатки потребують сприятливих умов для свого повноцінного та гармонічного функціонування. Кожна дитина – талант, але якщо для дитини не створити спеціальних умов, обдарованість її здебільшого втрачається. На сьогодні аксіомою є той факт, що творчі здібності рідко самореалізуються – їх необхідно заохочувати й розвивати

    Термін «обдарованість» був вперше вжитий А.Треєм у 1839 році у розумінні слова «геній».

Обдарованість - свідоме самовизначення особистості щодо власного потенціалу актуальної та перспективної креативності; спрямування задатків та обдарувань на досягнення мети для значних успіхів у певній галузі діяльності.

         Обдаровані та здібні учні потребують особливої уваги. І для роботи з ними треба мати уяву про те, як саме треба працювати с такими дітьми.  

Основні структурні компоненти обдарованості як психологічної передумови творчого розвитку:

l  домінуюча роль пізнавальної мотивації,

l  дослідницька активність, що виражається у виявленні нового,

l  можливість досягнення оригінальних рішень,

l  можливість прогнозування і передбачення,

l  здібність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, етичні, інтелектуальні оцінки.

Робота з обдарованими та здібними учнями вимагає від вчителя творчого підходу, віри в успіх, терпіння, розуміння, такту, урахування принципів та завдань розвитку обдарованих та здібних учнів.

Принципи, на яких базується модель розвитку здібних та обдарованих дітей:

l  Природовідповідність та науковість;

l  Розвиток особистості на основі зв’язку теорії з практикою;

l  Урахівання особистої зорієнтованості дитини, її індивідуальних інтересів і здібностей;

l  Самостійність й активність у подоланні труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та дітей;

l  Створення умов для єдності навчання, виховання і розвитку особистості дитини (сприяє гармонізації середовища, формується єдиний підхід до навчально-виховного процесу);

l  Розвиток системності й послідовності у роботі, інтуїтивного мислення (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

l  Створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності, педагогів, колег, однодумців у навчанні та вихованні дітей

Напрямки роботи для гармонійного розвитку здібних і обдарованих учнів:

l  виявлення одарованих та здібних дітей на початкових етапах перебування в освітньому середовищі;

l  створення умов для навчання і виховання, які сприяють самореалізації особистості;

l  моніторинг результативності учнівської діяльності.

l  діагностичні  дослідження щодо виявлення та спрямування розвитку дитини, прояву обдарованості.

l  рекомендації батькам для сумісної роботи сім’ї та навчального закладу.

В свої роботі з обдарованими та здібними учнями я працюю в тандемі з адміністрацією, класними керівникам та, психологічною службою.  В нашій школі в  роботі з обдарованими дітьми практикується системне використання різних видів урочної та позаурочної діяльності, які допомагають залучити обдарованих дітей до неперервного самовдосконалення, через збільшення операційного поля учнів, а саме: гуртки, спортивні секції, інтелектуальні ігри, предметні тижні, наукові роботи в МАН, дослідницька робота, агітбригади,  творчі звіти, зустрічі з цікавими людьми та запрошення представників служб для лекцій, конкурси, турніри, виховні години, нестандартні уроки, конференції, спостереження, лекції, факультативи та спецкурси, екскурсії та походи.

Особливість предмету основи здоров’я є в тому, що велике значення мають не знання, уміння та навички з предмету, а саме ставлення, власна думка, поведінка учнів щодо здорового способу життя. Момент пошуку обдарованих та здібних дітей це диференційовані домашні завдання творчого характеру. Геніальних дітей одиниці, а здібних, на мою думку, набагато більше, ніж ми маємо. Учні реалізовують свої творчі здібності через різноманітні види, я їх не обмежую, творчих завдань (нестандартні пам’ятки, сценки, малюнки на тему, що вивчається). Активне залучення учнів, що мають соціальну активність та творчі задатки до агітбригад ЗСЖ, до виступів на лінійках, випереджувальних домашніх завдань, конференцій тощо.

З великим задоволенням учні беруть участь в різних конкурсах малюнків або виготовлення поробок. Так, ми отримали перше місце в конкурсі на кращий малюнок до 1 грудня, який проходив в ХНУ ім.. В.Н. Каразіна. Група учнів була нагороджена екскурсією до Гомільшанського лісництва виготовляючи поробки з вторинного матеріалу.

Наші перемоги надихають нас на нові звершення, нові пошуки обдарованості в собі.

Я вам Бажаю плідної роботи з розвитку творчої обдарованості учнівської молоді!

Дякую за увагу!

Вправа "Покажи мені свій настрій"

Тема над якою я працюю «Формування здоров’язберігаючої компетентності шляхом використання сучасних методів здобування та практичного застосування знань з біології та основ здоров’я», на мій погляд, є дуже актуальною, і статистика захворюваності учнів підтверджує мою думку. Немає нічого дорожчого і важливішого за здоров’я і дуже приємно, що ми з вами викладаємо предмет ОЗ, знання з якого стануть першими цеглинами в фундаменті ЗСЖ кожного учня. В нових державних стандартах предмету ОЗ надано пріоритетну роль та збільшені години.  Конкретним результатом навчання має бути розвиток здоров’язбережувальних компетенцій  учнів, зокрема, збільшення обсягу знань щодо збереження життя та зміцнення здоров’я, поглиблення навичок та умінь (зокрема прийняття рішень, розв’язання проблем, творчого та критичного мислення, спілкування, самооцінки та почуття гідності, протистояння негативному психологічному впливові, подолання емоцій та стресу, а також розвиток співчуття і відчуття себе як громадянина), усвідомлення учнями необхідності відповідати за своє життя і здоров’я.

Відповідно до рекомендацій викладання предмету ОЗ ефективними на уроках можуть бути сучасні педагогічні технології, що ґрунтуються на використанні методів інтерактивного навчання, у тому числі й системи завдань і вправ, зорієнтованих на діалогові форми навчальної взаємодії, використання елементів тренінгових форм, проектної діяльності, ведення портфоліо.

Навчання на уроках ОЗ переорієнтовано не на залякування раком легенів, СНІДом та негативом, а на рекламу корисних звичок и здорового способу життя, та надання теоретичних знань з ОЗ, їх практичного застосування.

Інтерактивні форми і методи роботи признані на рівні держави найефективнішими для того, щоб учні обирали ЗСЖ.

Ми пам’ятаємо, що здоров’я це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, тому інколи я починаю урок з невеличкої вправи: «Покажи мені свій настрій».

Для цього я спочатку використовувала три кола: 1 коло було улюбленого кольору, обраного всім класом, 2 коло – біле, 3 коло – чорне. Якщо улюблений колір чорний чи білий пропонувала додати до них ще один колір. Кола губилися і забувалися вдома, тому свій настрій учні показують зараз своїми зошитами. У зошитів так само з титульної сторони – улюблений колір, с другої сторони – чорний колір. Якщо в учня гарний настрій – показує свій улюблений колір, якщо настрій – ні те ні се – не показує зошит взагалі, а якщо поганий – показує чорний колір.

Поганий настрій я фіксую у табличці. Яка мета  цієї вправи? На мій погляд, учень з поганим настроєм не буде працювати на 100%, то вчитель хоча б буде знати чому він не працює, можливо трапиться нагода підбадьорити його впродовж уроку, може зайвий раз (а коли ж він буває зайвий) похвалити. Якщо чорного кольору перед уроком виявилося багато, або в табличці зафіксовано, що один і той же учень показує поганий настрій, я виконую вправи для покращення настрою, або зняття напруження – дивлячись по обставинам.

Для підняття настрою я застосовую такі вправи – «Море компліментів», «Колективний вигук», «Дзеркало», «Подаруй без слів»

Запровадження елементів тренінгу в практику роботи вчителя основ здоров’я, як складова формування особистості педагога-фасилітатора

Довгий час існувала догматична, когнитивна модель навчання, де учень був об’єктом процесу навчання. Не можна говорити про те, що ця модель застаріла, але для деяких предметів вона не зовсім підходить. Особистісно-орієнтоване навчання більш ефективне, воно максимально підходить для сучасного суспільства, для сучасних дітей. В наш час недостатньо дати знання з предмету, треба навчити самостійності у пошуку додаткових знань, навчити використовувати знання на практиці. Коли у педагогіці з’явилися поняття «компетентність» та «життєві навички», то стало зрозуміло, що традиційні уроки не можуть в повному обсязі відповідати поставленим завданням. Але бурхливий розвиток нетрадиційної форми роботи теж показав не найкращі результати. Cправа була не в нетрадиційній формі, а в підходах вчителів до цих методів. Якщо всі уроки будуть нетрадиційними або традиційними результати завжди будуть приблизно однакові, ненабагато вище середніх. Не треба впадати в крайнощі. Високої результативності буде той урок, де вчитель не замислюється над тим, якими методами він користується, а замислюється над тим, чи підходять обрані їм методи для окремо взятого класу, теми и навіть власного характеру.

Без перебільшення революційною стала освіта на основі життєвих навичок (ООЖН). Цей метод українські вчені взяли на озброєння у американських та англійських колег. Цей метод ґрунтується на розвитку найважливіших навичок, необхідних для успішного і здорового життя. Він спрямований на розвиток самостійності і впевненості у своїх силах шляхом реалізації своїх можливостей, навчає виживати в екстремальних або небезпечних для життя ситуаціях, бути впевненим, толерантним, допоможе підібрати підходящу спеціальність, будувати гармонійні стосунки, знаходити правильний вихід із складних ситуацій, а також запобігати і вирішувати конфлікти.

Освіта на основі життєвих навичок реалізується у вигляді уроків-тренінгів.

Тренінг і його атрибути

Слово «тренінг» походить від англійського «to train», що означає «навчати, тренувати, дресирувати».

Тренінг – це одночасно: цікавий процес пізнання себе та інших; спілкування; ефективна форма опанування знань; інструмент для формування умінь і навичок; форма розширення досвіду.

Тренінг має свої «атрибути». До них належать:

• тренінгова група;
• тренінгове коло;
• спеціально обладнане приміщення та приладдя для тренінгу (фліпчарт, маркери тощо);
• тренер;
• правила групи;
• атмосфера взаємодії та спілкування;
• інтерактивні методи навчання;
• структура тренінгового заняття;
• оцінювання ефективності тренінгу.

Тренінг проводить тренер (ведучий), котрий спілкується з учасниками «на рівних», є таким самим учасником тренінгової групи, як  і всі інші учасники. Але одночасно він є й каталізатором усіх процесів, що відбуваються в групі на шляху до досягнення визначеної мети тренінгу (для цього він повинен розуміти настрій кожного учасника).

Тренер відрізняється від інших учасників тим, що: володіє інформацією щодо означеної теми; знає методику проведення тренінгових занять; уміє працювати з аудиторією й володіє методикою навчання дорослих і дітей; володіє навичками ведення тренінгової групи (регулює групові процеси, знає, як зацікавити учасників, зняти напруження, спрямувати групу на конструктивне розв’язання проблеми тощо); постійно підвищує свій тренерський потенціал; знає методи оцінювання результатів тренінгу та вміє їх застосовувати; знає про відстрочені результати впливу тренінгу, як очікувані, так і неочікувані Тренінг має власну структуру:

Під час тренінгу створюється неформальне, невимушене спілкування, яке відкриває перед групою безліч варіантів розвитку та розв’язання проблеми, заради якої вона зібралася. Як правило, учасники в захваті від тренінгових методів, тому що ці методи роблять процес навчання цікавим, не обтяжливим.

Тренінг і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання більш орієнтоване на правильну відповідь, і за своєю суттю є формою передачі інформації та засвоєння знань. Натомість тренінг, перш за все, орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних тренінгові форми навчання повністю охоплюють весь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної та інтелектуальної), самостійність, здатність до прийняття рішень, до взаємодії тощо. Звичайно, традиційна форма передачі знань не є сама по собі чимось негативним, проте у світі швидких змін і безперервного старіння знань традиційна форма навчання має звужені рамки застосування.

            Тренінг не завжди доречній, не завжди можна донести матріал завдяки тренінгу. Інколи сам тренінг неможливий завдяки матеріально-технічні базі школи, власним поглядам вчителя на те, чи тренінг найефективніший урок, інколи адміністрація школи іншої з вчителем думки, щодо проведення уроків-тренінгів. Ось тоді можна обрати золоту середину  - використовувати елементи тренінгу в традиційному, комбінованому уроці. Якщо розглядати елементи тренінгу, то чіткої межі між формами и методами тренінгу та нетрадиційним проведенням уроку не буде, але якщо брати частини тренінгу, то різниця буде більш помітною, а ефективність залишатиметься такою ж високою. До того ж учнім буде набагато цікавіше слухати урок та навчатися граючи.   

Тренінг: форми та методи

Люди навчаються по-різному: дехто краще засвоює матеріал, коли читає його, дехто – коли слухає, а дехто – у процесі практичних занять. Тренер, який подає матеріали в різний спосіб (урізноманітнює форми й методи навчання), має більші можливості забезпечити потреби аудиторії й закріпити вивчене.

Обираючи метод викладання, слід ураховувати: рівень знань учасників з даної теми; якими навчальними засобами підкріпити матеріал, що викладається; розміри групи (інтерактивні форми ефективніші за меншої кількості учасників); ресурси, у тому числі часу й простору (розподіл на малі групи потребує більше часу і простору, ніж робота всією групою); умови приміщення (фіксоване розташування робочих місць ускладнює пересування й зміну конфігурації).

Способи формування групи.

Взагалі, існує два способи формування груп – для роботи у складі цілої групи та для роботи у складі малих груп. Кожному з них притаманні свої особливості.

Робота у складі всієї групи. Заняття у складі групи передбачає, що всі учасники сидять разом, а їхня увага зосереджена на лідері групи. Такий вид роботи, як правило, застосовується:

• під час початкового привітання та вступної частини щоденних занять;
• коли треба вислухати одного або декількох промовців, зокрема під час читання лекції або проведення колективної презентації перед аудиторією;
• під час обміну результатами роботи, виконаної у складі малих груп;
• наприкінці тренінгу для підбиття підсумків і завершення заняття.

Переваги групової роботи полягають у тому, що з інформацією та досвідом можуть ознайомитися всі члени групи. Крім того, існує можливість легко давати інструкції одразу всім учасникам. Важливо також, що окремі учасники неспроможні відразу брати активну участь у навчанні, відчувають обмеження можливостей засвоєння матеріалу, їм легше адаптуватися до умов тренінгу у великій групі.

Робота в малих групах. На відміну від занять у складі всієї групи, коли люди є переважно пасивними одержувачами інформації, заняття в малих групах передбачає активність учасників, їхню жваву взаємодію одного з одним, вироблення ними власних ідей та виявлення творчості в інших формах. У процесі роботи у складі малих груп доцільно мати двох тренерів: вони зможуть приділити більше часу, допомагаючи кожній групі, і вносять у процес різні особисті якості та досвід, збагачуючи матеріал, який викладають.

Метод малих груп зручний у застосуванні, коли учасникам потрібно:

• познайомитися один з одним;
• переглянути матеріал, представлений на лекції;
• розв’язати завдання, поставлені тренером;
• спланувати, як представити інформацію іншим групам у формі рольової гри;
• відпочити, навчитися взаємодіяти, адаптуватися серед незнайомих людей.

Існує чимало способів організації малих груп, кількість людей у яких, зазвичай, коливається від двох до восьми. Якщо кількість членів перевищує вісім, їм стає важко всім одночасно брати участь у роботі і, відповідно, легше виключитися з неї – при цьому група, як правило, розпадається на підгрупи. Спосіб формування груп залежатиме від виду роботи, якою вони мають займатися. <…>

Групи обговорення. Вони створюються для стимулювання мислення та вироблення ідей, пов’язаних з певною темою. Наприклад, якщо доцільно визначити теми, що їх люди хотіли б вивчити глибше або про які вони хотіли б дізнатися більше. Від учасників групи обговорення не вимагається розв’язання проблеми або завершення складання переліку завдань. Оптимальний розмір групи обговорення становить 4–6 осіб. Обговорення має бути відносно коротким – приблизно десять хвилин. Учасникам групи обговорення тренер повинен чітко пояснити мету обговорення. Якщо цей метод передбачається застосовувати досить часто – слід змінювати склад групи після одного-двох обговорень (деякі групи підбираються вдало і добре працюють разом, інші – ні).

Пари. Завдання, призначені для пар, необхідно добирати дуже ретельно. Вони мають бути короткими, щоб учасники не могли зайти у глухий кут, якщо пари не спрацюються.

Трійки. Малі групи у складі трьох осіб особливо корисні, коли треба, щоб двоє людей взаємодіяли між собою, а один спостерігав за ними і робив зауваження.

Лекції. За цієї форми навчання лектор, який більшість часу перебуває у фронтальній позиції відносно аудиторії, представляє інформацію одразу всім учасникам. Цей метод, як правило, використовується, аби донести нову інформацію одночасно до великої кількості людей в умовах, коли слухачі мають слабку підготовку або взагалі не мають базових знань із певної теми. Тривалість таких лекцій може бути до однієї години, іноді й більше.

Міні-лекції. Міні-лекції відрізняються від повноформатних лекцій значно меншою тривалістю. Зазвичай міні-лекції не перебільшують 10–15 хвилин і використовуються для того, щоб стисло донести нову інформацію до багатьох людей одночасно; розповісти, як виконувати певні дії, що їх згодом опановуватимуть самі учасники в ході практичних вправ; підсумувати результати роботи малих груп для всієї аудиторії.

Презентації. На відміну від лекцій, які дають знання з багатьох аспектів певної теми, їх взаємозв’язку з метою створення цілісного, теоретично обґрунтованого погляду на певне явище, презентації спрямовані на надання нових результатів, нової інформації з конкретного, досить вузького, практичного аспекту теми, яка є предметом навчання.

Колективні презентації. Це така форма представлення матеріалу, коли кілька (троє або більше) осіб разом (по черзі) повідомляють інформацію аудиторії. Згідно із вказівками ведучого, який регулює черговість виступів, кожний презентуючий робить доповідь певної тривалості (зазвичай до 15–20-и хвилин). Як правило, кожне повідомлення присвячене якомусь одному з кількох аспектів (вимірів, поглядів) однієї теми. Здебільшого наприкінці колективних презентацій передбачаються запитання аудиторії кожному доповідачеві.

«Мозковий штурм». Цей метод тренінгового навчання застосовується як для обговорення всією групою учасників, так і в малих групах. Його мета – сформулювати якомога більше ідей на задану тему. «Мозковий штурм» проводиться у два етапи: на першому етапі формулюють ідеї, на другому їх оцінюють. Зазвичай використовується велика шкільна дошка або аркуші фліп-чартного паперу, де один з учасників (або помічник тренера) записує ідеї так, щоб усі могли їх бачити. Це стимулює мислення і зручно для відбору кращих ідей у ході оцінювання на другому етапі.

Часто буває корисно для формулювання ідей розподілити учасників по малих групах, а згодом об’єднати їх для подальшого обговорення й оцінювання у складі всієї групи. Для ефективного мозкового штурму корисно також виокремити два типа ідей, запропонованих учасниками, – таких, що здаються, на перший погляд, найбільш імовірними для реалізації, та навпаки – найнеймовірнішими. Такий розподіл може бути продуктивно використаний для початку обговорення та оцінювання ідей. Використання найнеймовірніших відповідей спонукає людей розглядати питання з різних точок зору, запроваджувати нестандартний підхід та враховувати оригінальні погляди.

Стимулювати вироблення ідей можна і в інший спосіб: записати кілька різних, але взаємопов’язаних питань з теми обговорення на окремих аркушах фліп-чартного паперу (або на папері плакатного формату) і розвісити їх на стінах аудиторії. Тоді учасники, пересуваючись по колу між цими аркушами, записують на них свої ідеї.

Аналіз ситуаційних вправ. Ситуаційна вправа – це реальна ситуація, представлена групі для аналізу. Вона може бути запозичена з досвіду тренера, колег, з літературних описів, свідчень очевидців. Тренер також може сам описати реальну історію, яка мала місце в житті. За допомогою цього методу можна проводити аналіз реальних ситуацій, визначати в них ключові проблемні питання, формулювати ідеї щодо можливого розв’язання таких ситуацій. Але слід пам’ятати, що застосування методу ситуаційних вправ потребуватиме від тренера значних витрат часу на підготовку, тим більших, чим складніше аналізована ситуація.

Аналіз критичних випадків. Це метод докладного розгляду якоїсь однієї події з метою усвідомлення досвіду, формулювання висновків та планування дій, які можуть дати позитивні зміни в майбутньому. Для такого аналізу учасники повинні мати певні базові знання за темою обговорення, аби легко наводити приклади і формулювати ідеї під час виконання вправи. Теми для обговорення може запропонувати тренер або сама група в процесі мозкового штурму.

Рольова гра. Це ефективна навчальна методика, яка має бути добре продумана й організована, щоб забезпечити позитивний вплив.

За допомогою рольової гри можна:

·         набути досвіду використання певних навичок в ігровій ситуації;

·         проаналізувати альтернативні способи дій, ідеї, запропоновані для виконання завдання гри, зміни ситуації на краще;

·         відпрацювати на практиці певні види поведінки в безпечному середовищі перед тим, як розпочати їх застосування в реальному житті;

·         набути впевненості у своїх силах під час практичних дій або репетиції певної події;

·         закріпити засвоєний матеріал шляхом забезпечення зворотного зв’язку;

·         додати до навчального процесу елемент розваги. <…>

Рольові ігри, як і багато інших ігор та тренінгових вправ, належать до інтерактивних методів навчання. Інтерактивне навчання передбачає використання різних видів активності учасників тренінгу: фізичної (рухова активність); соціальної (активність у соціальному оточенні – комунікація, взаємодія, взаємосприйняття); змістовної стосовно тематики тренінгу. Відповідно до того, яка активність домінує у грі, таке завдання й вирішуватиме у тренінгу гра, вправи. Наприклад, якщо застосовуватимуться фізичні вправи, які не пов’язані зі змістом тренінгу, то вони виконуватимуть роль розминки, слугуватимуть засобом пожвавлення групи. Що потрібно знати, щоби провести гру. Для успішної роботи тренеру слід мати власний «тренерський портфель», бути добре ознайомленим із різними іграми (знати мету гри та її належність до відповідного класу інтерактивних методів), уміти проводити гру відповідно до вимог до ведучого тренінгу

Переваги та небезпеки інтерактивних ігор.

 Усі переваги містяться в самій грі, усі ризики пов’язані з недоречністю застосування певної гри до конкретної тренінгової ситуації (помилки вибору методу) або неправильного проведення обраної гри. Тобто небезпека інтерактивних ігор пов’язана лише з некомпетентністю тренера.

Але учні сприймають інформацію тренера або фасилітатора набагато краще, ніж інформацію вчителя. Ми вже давно говоримо про те, що вчитель повинен бути фасилітатором (від англ. слова «facilitate» - полегшувати, сприяти). Він повинен сприяти особистому розвитку учня, його самостійності, його прагненню до знань. Вчитель не повинен домінувати, зокрема на уроках основ здоров’я. Сучасний вчитель повинен своїм власним прикладом демонструвати що таке гуманність, цілеспрямованість, толерантність, чуйність, прагнення вести здоровий спосіб життя.

Тренінгова форма проведення уроку потребує від вчителя ретельної підготовки, але результати цієї робити не змусять довго чекати. Саме тренінгові форми проведення уроків дають кожному вчителю можливості не тільки навчити учня нового матеріалу, а і закріпити цей матеріал практично. Вчитель-фасилітатор, завдяки тренінгу, навчає і виховує особистість. Він може підтримати невпевненого, вислухати того, хто потребує підтримки та уваги. Адже інколи вчитель, це єдина людина с ким може відверто поговорити учень.

Вітаю гостей!

Доброго дня, мене звати Надія Олександрiвна. Я вчитель біології та основ здоров'я.